Памя'ті Героїв Крут присвячується...

Олександр Олесь  

ПІД КРУТАМИ

Ще до хутора далеко. 
Натомився... шкода ніг... 
Сніп під голову поклав я 
І у чистім полі ліг. 
Срібним лебедем у хмарах 
Місяць весело купавсь, 
Пір'я струшував із себе, 
Може, сонцю усміхавсь. 
Не згадаю, що до мене 
Вітер тихо шепотів: 
Мозок стомлений не вловить 
Тихокрилих навіть слів. 
Я заснув і спав, як камінь. 
Коли чую — хтось прибіг 
І схопив мене за руку. 
Я отямитись не міг. 
Срібним лебедем у хмарах 
Місяць груди обмивав... 
Біля мене з довгим крісом 
Хлопчик змучений стояв... 
«Що з тобою, де упав ти?! 
Зранив голову свою?» 
Сумно й гордо відповів він: 
«Так, я впав... але в бою... 
Ти не чув хіба сьогодні, 
Як гриміли тут громи? 
Бились з ворогом ми славно 
І вмирали славно ми... 
Я лежав і бачив очі 
Карі, сині, голубі. 
Як квітки цвітуть, сміються, 
Ні сльозиночки тобі.
Оточив нас дужчий ворог,
Покосив усі квітки.
Обіцяли нам підмогу —
Не наспіли козаки...
Обіцяли нам набої...
Ах, коли б вони були,
Ми напевне їх розбили б,
Бо ми бились, як орли...
Десь захована там зброя,
Десь закопана в землі.
Ми тепер ідем шукати —
І ми знайдемо її.
Ну, а ти, як прийдеш в місто,
Моїй матері скажи:
«Син твій впав в бою, як лицар,
Горда будь, а не тужи».
А тепер прощай! Я військо
За собою поведу.
Я — отаман... Я вестиму!
Зброю перший я знайду».
Мов крило, простяг він руку,
Блиснув шаблею в руці...
Крикнув голосно і дзвінко:
«По набої, молодці!»
Наче скошені косою
В полі чистому квітки,
Як один, почувши голос,
Повставали вояки...
І пішли шукати зброї...
Спів поволі затихав...
Срібним лебедем у хмарах
Місяць груди обмивав.
(1931)